Оскільки держава не виконала свій обов’язок, передбачений ч. 2 ст. 42 ЗК України, щодо запровадження внутрішньої процедури передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, співвласникам цього будинку, то негативні наслідки такої бездіяльності мають покладатися саме на державу, а не на відповідних суб’єктів, зокрема позивача. Йому за провину не може ставитися відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку безоплатної передачі земельної ділянки у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку.

При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов’язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії похідні від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права. Тобто сама по собі державна реєстрація не є способом набуття права власності.